На допомогу батькам

• АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ «БУДЬМО ЗНАЙОМІ!»

• АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ «ВИ І ВАША ДИТИНА»

• АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ «ВИ І ШКОЛА»

• АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ «КНИГА У ВАШІЙ СІМ'Ї»

• АНКЕТУВАННЯ ДЛЯ УЧНІВ ТА БАТЬКІВ

1. Анкета для учнів
2. Анкета для батьків  

Робота з батьками

Виховання - справа не лише школи, а й сім´ї. У сім´ї формується моральне обличчя дитини, її початкове уявлення про суспільство, суспільні відносини. 

Сім´я відповідає за підготовку дитини до школи, до життя.

Виховний вплив школи буде дійовим лише за умови, що батьки підтримують починання вчителів. Спільна, погоджена робота сім´ї, школи - запорука успішного виховного впливу на дитину.

Зв´язок школи і сім´ї проходить через батьківські збори, комітет, лекторії, листування з батьками, анкетування, індивідуальні бесіди. В процесі спілкування батьків і вихователя встановлюється особисті контакти, формуються взаємні вимоги і побажання.

Що дає вихователю знання сімейних умов виховання учня?

1. Уміння детально розібратися в індивідуальних особливостях і здібностях учнів, впевненість у правильності рівня вимог до кожного з них.

2. Змогу своєчасно помітити відхилення в поведінці учня, без зайвих травм допомогти дитині.

3. Дізнатися про позитивні і негативні риси дитини, попередити подвійний характер поведінки, забезпечити єдину лінію взаємодії на дитину з боку сім´ї і школи.

4. Диференційований підхід у роботі з батьками.

Встановити контакти з батьками - це важлива складова робота вихователів. Кожен розуміє, що саме з родини починається суспільне виховання, - у ній закладається коріння, з якого згодом виростають пагони, квіти й плоди, - а тому неможливо всебічно розвивати дитину й зміцнювати її здоров´я без допомоги родини.

Співпраця з батьками необхідна для того, щоб спільними зусиллями виховати дітей у сім´ї, в школі. Один з найважливіших аспектів такого співробітництва полягає в подоланні педагогічної та психологічної недосвідченості батьків.

Потрібно допомогти їм якомога раніше усвідомити: маленьку особистість треба поважати. Для цього батьків потрібно вчити вмінню спілкуватися з дитиною, з розумінням ставитися до різних виявів дитячого характеру.

Роботу з батьками слід розпочати з ретельного вивчення соціально-педагогічного клімату, що склався у кожній родині, ознайомлення зі складом та соціально-професійними особливостями сімей. Адже на вихованні позначаються і житлово-побутові умови, і культурний рівень середовища, і ряд інших факторів, що розкриваються лише в процесі тісного спілкування.

Саме відвідини дадуть змогу скласти соціально-педагогічні портрети родин і визначити, якої конкретної допомоги потребує кожна з них.

Крім цього, необхідно скласти план спільної роботи з батьками. Ним передбачити різні форми спілкування: не лише надання батьками теоретичних знань та практичних умінь, а й залучення їх до виховної роботи з учнями у класі, до обміну досвіду родинного виховання, до творчих зустрічей, а саме:

1) регулярні педагогічні бесіди по програмі, складеній на основі певного контингенту учнів батьків;

2) групові консультації з окремих питань виховання і навчання;

3) індивідуальні консультації батькам;

4) залучення батьків до педагогічної самоосвіти, надання допомоги в цій справі;

5) батьківські конференції по обміну досвідом сімейного виховання;

6) педагогічні диспути, вечори запитань та відповідей з проблем виховання та ін.

Практика роботи з батьками показує, що батьків можна об´єднати в три групи.

Перша група - батьки-помічники вихователя у виховній роботі з дітьми. Як правило, ці сім´ї з багатими традиціями, проявляють свою громадську активність, добросовісно відносяться до доручень.

Друга група - потенційні помічники вихователя. Вони будуть допомагати, якщо будуть знати, що і як робити. Батьки такої групи позитивно впливають на дитину своїми духовними якостями.

Третя група - батьки не розуміють або не хочуть розуміти вимоги школи у виховній роботі. Вони негативно відносяться До школи, до вчителів. Тільки одні своє ставлення проявляють відкрито, а інші приховують це.

Робота вихователя з батьками з кожної з цих груп проводиться окремо.

·        Індивідуальні бесіди з батьками, консультації дають змогу встановити безпосередній контакт з кожним членом сім´ї учня, Добитися більшого взаєморозуміння в пошуку шляхів сумісного впливу на дитину.

·        Колективна ж бесіда на класних батьківських зборах під час вирішення педагогічних завдань дає змогу вияснити думку батьків з окремих питань виховання (система покарань та заохочень дитини та інше).

·         Анкетування як метод дослідження сім´ї дозволяє одночасно отримати масову інформацію. Наприклад, необхідно знати, які трудові доручення мають діти, їх характер (разові чи постійні) і т.д.

Успіх у роботі вихователя ГПД із сім´єю учня буде лише тоді, коли буде носити характер виховного союзу, в якому обидві сторони поважають один одного, враховуються інтереси сім´ї, батьківського авторитету, коли буде намагання творчого поєднання зусиль у спільній педагогічній діяльності, у формуванні ціннісно орієнтованої особистості.

Всі діти брешуть. А чи треба з цим боротися?

Всі діти поголовно брешуть. У різному віці по-різному. Чи треба з цим боротися?

Невидимий собака

У сусідньому дворі у пса був таємний притулок - буда з такого особливого захисного дерева. Чужий чоловік цю конуру ні за що не знайшов би. Вона зливалася з будинками і гаражами, як коник з травою. Ось де жив пес Іхчекуш - той самий, якого я годувала з балкона котлетами. Правда, мій старший брат запевняв маму, ніби я їх просто викидала. А я годувала голодну псину. ...

Брат, звичайно, був правий, але мама все розуміла правильно. Не влаштовуючи мені прокурорських розборок, не упиваючись знанням очевидної правди, то вона завжди хитала головою і питала, дивлячись хитрими очима: «Їх-че-куш! І хто ж таке ймення придумав? »

Навіщо наводити мости

З«Останньої книги» Симон Соловейчик:« Хто любить, той не викриває, хто не любить, той тільки і робить, що підозрює і викриває, причому останнє доставляє йому мстиву радість - при цьому він ще відчуває себе правдолюбцем».

Чому діти забрехуються? Між їхніми «хочу - не хочу» і реальним життям - суцільні яри-байраки. За допомогою брехні дитина будує через них містки. Криві, косі, невміло збиті.

Частіше за інших брешуть невиправні фантазери і діти, яким не вистачає спілкування. Втомився на гучній вулиці? Виникло раптове «чому»? Захисник і просто друг потрібен зараз, цієї ж хвилини, а не в ту далеку суботу, коли мама приготує обід і перепре всі татові сорочки ...

В іншому випадку накопичується самотність. Малюк заміщає її ситуацією, казковою для нього і брехливою для нас. Карлсон - дивовижна дитяча фантазія - прилетів до Малюка, тому що той його при-ду-мав!

Приклади і рішення Брехунця-фантазера, на думку психологів, допомагають дитині хоча б на короткий час: самоствердитися, захистити себе або виправдати дії, які іншим не сподобаються, виконати мрію.

Настя захлинаючись розповідала в класі про літній відпочинок в Іспанії. Особливо часто в її історії фігурував батько: і на парашуті разом літали над морем, і сукню він їй купив, і на слоні катав. Головна «принадність» - не слони в Іспанії, а батько, який пішов з сім'ї років сім тому і тепер рідко бачиться з Настею.

У Катю «закохуються» всі поголовно: то водій автобуса «та-а-ак оглянув», то Андрій з 10-го «А» телефонує і дихає в трубку, то вчитель фізкультури у коридорі чекає. У Каті відстовбурчені вуха, лікарі пообіцяли через рік-півтора зробити пластичну операцію. А Катя чекати не може, їй треба терміново, прямо зараз стати красунею!

Із шафи у спальні зникли майже всі шоколадні цукерки. Артем «своїми очима бачив, як Дуська туди влазила». Звичайно, сіамка Дуська була ні при чому. У Артема діатез, шоколад від нього ховають у платтяну шафу. Він цю таємницю розкрив і - одну цукерку, потім другу ...

Як реагувати на ці загини фантазії? Коли повірити і підіграти, коли відвести розмову в бік. Головне - не заганяйте дитину в кут. Ваша любов і довіра, нехай навіть без достатніх підстав, дадуть йому більше, ніж очні ставки та перехресні допити.

Тест для батьків

Це не просто тест. Це − тест-підказка, тест-порада. Чесно відподаючи на запитання, ви зможете побачити, наскільки підтримує вашу дитину домашня атмосфера і наскільки ви сприяєте розвитку його природних завдатків.

А також побачите додаткові можливості для себе як вихователя, учителя та матері чи батька.

Тепер перейдемо безпосередньо до запитань:

  чи цінуєте ви думку ваших дітей і чи можете чому-небудь у них навчитися? Або ви завжди лише читаєте нотації?

  чи вислуховуєте ви своїх дітей і чи смієтеся з ними разом? Чи знаходите час для того, щоб попустувати разом із дитиною?

  чи поважаєте ви власність й особистий простір своїх дітей?

  чи пояснюєте ви дітям причини ухвалюваних вами рішень?

  чи часто ви хвалите своїх дітей?

  чи можете ви іноді визнати, що зробили помилку і вибачитися?

  чи знаходите ви час, щоб розповісти про різні прояви цього світу, природу, тварин (наприклад, для чого нам потрібний дощ?). Чи слухаєте ви, коли вони намагаються повідати вам про своє бачення світу? Чи слухаєте їх пояснення, навіть якщо вам відома ця інформація?

  чи часто ви заохочуєте своїх дітей або ж замість цього говорите їм, що вони ніколи і нічого не можуть довести до кінця?

  чи робите ви замість дітей речі, які вони цілком можуть зробити для себе самі?

  чи покладаєте ви на своїх дітей обов'язки по будинку і чи даєте право вибору цих обов'язків?

  чи не дуже часто ви поправляєте своїх дітей? Якщо так, корегуйте їх тільки з найважливіших питань. Чи дійсно так важливо, щоб ваша дитина чула вашу підказку і вказівки кожну хвилину?

  чи помічаєте ви, коли ваші діти поводяться добре, і чи хвалите їх за це?

  чи регулярно збирається ваша сім'я для того, щоб обговорити, хто за що відповідає, і намітити, куди піти найближчим часом усією сім’єю? Чи грають ваші діти важливу роль під час таких зборів і чи враховується їх думка при ухваленні рішень?

  чи розповідаєте ви своїм дітям про різні емоції і способи їх прояву або вважаєте, що деякі емоції ніколи не можна проявляти?

  чи вислуховуєте ви своїх дітей, коли вони скаржаться на самотність, депресію, ізоляцію? Або пропускаєте їх скарги повз вуха, вважаючи, що все пройде?

  наскільки чітко ви уявляєте собі ваші дії, коли дитина погано поводиться?

Ось і все. Результати, я впевнена, ви зможете оцінити самостійно.

Анкета – самоаналіз для батьків

Шановні батьки! Спробуйте подивитися на себе очима Вашої дитини і дайте відповідь на наступні питання:

1.     Яким (якою) мене бачить мій син чи донька?

2.     Чи відчуває моя дитина, що я її люблю?

3.     Чи вважає вона, що я її розумію?

4.     Чи є в неї підстави думати про мене, як про справедливу, добру, чуйну людину?

5.     Чи подобається їй, як я з нею розмовляю?

6.     Чи хотів (хотіла) би я, щоб вона так розмовляла зі мною, як я з нею?

7.     Якщо я, коли ми сваримося чи сперечаємося, відчуваю образу, злість, то що вона відчуває до мене?

8.     Чи хотів би я, щоб мене зараз виховували так, як я виховую свою дитину?

9.     Чи відчуває вона себе одинокою, чи має відчуття, що її не розуміють?

10. Від чого вона страждає і чи знаю я про ці страждання або навіть не здогадуюсь?

11. Чи є у нас з нею хоча б одне заняття, яким ми обоє займаємося із задоволенням?

12.  Чи часто ми разом проводимо своє дозвілля?

Як стати добрими батьками

Насамперед, ніколи нічого не нав'язуйте дитині. Давайте їй поради, рекомендації, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Спочатку поставте запитання самі собі: що я хочу для своєї дитини, що було б добре для неї? Не бійтеся відповідати відверто на ці питання, це дозволить вашій дитині довідатися, чого ви від неї чекаєте, чого їй бажаєте. Це буде для неї своєрідним керівництвом до дії.

Тим часом ваша дитина має потребу в тому, щоб ви чітко ставили рамки: «Я не хочу, щоб ти це робив», «Якщо ти це зробиш, ми посваримося» та ін. Знайдіть у собі сили прямо сказати їй: «Якщо ти приймаєш (пробуєш) наркотики, ми не зможемо більше жити разом». Вона повинна уявляти, що всьому є межа, що є речі, які робити категорично не можна.

Як з нею розмовляти?

Будьте природнім; дитина чекає, що ви розкриєте їй те, що знаходиться в глибині вашої душі, а не на поверхні. Пам'ятайте, що віддавати більше — ще не значить віддавати краще. Головне те, що ви хочете вкласти в дитину. «Я б хотіла, щоб ти прожила так, для мене це важливо, адже в мене це не вийшло». Якщо ви говорите: «Коли я була маленькою, у мене не було того і цього», — безумовно, дитина вам повірить, але для неї важливе не минуле, а сьогодення. Розповідаючи про своє важке минуле, говоріть про те, що вас надихало. Докладно розкажіть про почуття, мрії, захоплення, бажання, які вплинули на все ваше подальше життя. Наприклад: «У твоєму віці я мріяла займатися живописом». Або: «Я мріяла врятувати половину людства...» Якщо дитина довідається про подібні життєві плани, вона зрозуміє, що «дорослий» — це не тільки джерело заборон, інструкцій і правил.

Чого треба уникати?

Природно, ваша система виховання повинна відповідати тим цілям, які ви перед собою ставите, але не вимагайте від дитини строгої і логічної поведінки, якщо самі собі суперечите. Так, ви не можете вимагати успішного закінчення школи й одночасно голосно говорити: «Атестат сьогодні вже не потрібний; він лише плодить безробітних». Якими б не були ваші цілі, ви повинні донести їх до свідомості дитини; необхідно, щоб вона довідалася і зрозуміла, чого ви від неї чекаєте, а також вирішила, яка частина ваших планів так і залишиться лише вашими мріями. Говоріть їй про все, навіть про заповітні свої бажання, щоб у неї не склалося відчуття, що ви щось приховуєте. Дуже часто батько і мати домовляються про те, що говорити дитині, немовби встановлюють свою «правду». Закінчується це, як правило, одним — переходом на особистості, з'ясуванням стосунків, сварками і взаємною ворожістю, оскільки цілком очевидно, що у вас з чоловіком (або дружиною) — можуть бути не тільки різні, але й цілком протилежні принципи і методи виховання. Таким чином, не намагайтеся виховувати свою другу половину, це зайвий доказ того, що ви не праві.

Якщо між матір'ю і батьком виникли розбіжності, дитина повинна почути не їхні взаємні докори й осуд, а аргументи обох сторін.

Дитина — це не піддослідна тварина і не тільки «вихованець». Вона повинна відчувати, що, чим дорослішою вона стає, тим більша на неї лягає відповідальність ще й за батьків, за братів і сестер.

Всім дітям треба відчувати, що вони потрібні дорослим. Спробуйте сказати: «Ти необхідний мені, щоб жити, без тебе мені дуже погано». Ці прості, на перший погляд, слова значать набагато більше, ніж звичне, сказане механічно: «Я тебе люблю». Дайте дитині зрозуміти, що вона займає велике місце в родині, що її «робота» допоможе процвітанню і благополуччю всієї родини. Якщо вона розуміє свою відповідальність, вона швидко стане самостійною.

Якщо виникли труднощі, якщо діалог між вами стає складним, подумайте добре, що стало причиною цього і як це виправити. Звичайно, можна звернутися до норм моралі, закону, але найкраще скажіть собі: «У цьому віці я реагувала б так...» Зробіть так, як ви зробили б тоді, у тому віці. Все що завгодно можна аргументувати з погляду «правил гуртожитку». Ви можете наводити приклади людей, з якими ви не хотіли б жити під одним дахом, і пояснювати чому, і навпаки.

Якщо дитина робить дурниці

Насамперед, ніколи не випереджайте події. Не уявляйте всілякі «катастрофи», які відбудуться з вашою дитиною, якщо вона зробить яку-небудь дурницю. Часто в розмові підлітків можна почути: «Вони бояться, що я пересплю з хлопцем, але це нерозумно; я не хочу і не збираюся цього робити, мені набридло їм це повторювати, у них ідея фікс». Довіряйте вашій дитині, не вигадуйте того, чого немає насправді. Ви можете поділитися своїми побоюваннями з дитиною, але повинні також уміти вислухати і повірити. Якщо дитина зробила, на вашу думку, дурницю, допоможіть їй, будьте поруч, так, ніби в неприємну ситуацію потрапили ви самі. Але іноді треба сказати: «Цього разу я допомогла тобі, але наступного разу ти будеш робити все сам». Якщо ви робите їй занадто сильну підтримку, ви стаєте співучасником її відмови від життя за правилами того суспільства, у якому вона повинна жити.

Як виховати добрі звички?

Розмова з психологом

Батьки знають, яке це складне завдання. Вчиш-вчиш малюка чистити зуби вранці та ввечері, а він, шибеник, щойно лишиш його у ванній самого, тільки й того що намочить зубну щітку. Привчаєш мити руки перед їдою, а нагадувати про це доводиться і першокласнику, і п’ятикласнику.

Звичка — це потреба здійснювати певні дії, чинити саме так, а не інакше. Досягнути розуміння дитиною того, як слід поводитися, значно легше, ніж виховати ЗВИЧКИ гарної поведінки. Наприклад, дитина знає, навіщо треба мити руки і чистити зуби, вміє це робити, проте "забуває”. Тому необхідно виробити у дитини тверду звичку це робити. Але як цього досягти? Давайте спочатку з’ясуємо, коли виникають звички і коли їх формувати.

Коли виникають звички

Перші звички виникають ще в ранньому дитинстві на основі нового вміння. Навчився малюк сам одягатися і роздягатися — можна формувати звичку акуратно складати свій одяг. Навчилася дитина добре читати — може виникнути, за сприяння батьків, звичка читати щодня. Пішла дитина до школи — виникає звичка складати портфель увечері завчасно або ж поспіхом уранці (і яка з цих звичок закріпиться — залежить від батьків). З’явилась необхідність підігріти собі страву вдома — слід негайно формувати звичку мити за собою посуд і прибирати зі столу.

Отже, звички формуються тоді, коли у дитини з’являється новий вид діяльності (нові обов’язки), нове вміння або нові речі.

Виховання гарних звичок тісно пов’язане з виникненням поганих звичок. Не сформують батьки добру звичку — на її місці стихійно постане погана звичка (не привчили 3-4-річного малюка прибирати свої іграшки — значить, у нього закріпиться звичка розкидати свої речі). Добру звичку виховати значно легше, ніж виправити потім погану.

Як виховати добру звичку

У 3-4 роки діти зазвичай вже вміють самі вмиватися, чистити зуби. Отже, саме час привчати дитину робити це ретельно і щодня, пояснивши, чому це треба робити. "З людиною, в якої жовті зуби і чорні нігті, неприємно розмовляти, — кажуть батьки малюку. — А ще бруднулі часто хворіють і мусять ходити до зубного лікаря, тому що у бруді розмножуються мікроби і заражають людину небезпечними хворобами”. Для малюків такі пояснення є цілком переконливими, і вони намагаються виконувати ці гігієнічні процедури. Батьки якийсь час спостерігають за тим, як вони це роблять, допомагають за потреби, виправляють — і прихвалюють: "О, у тебе це вже добре виходить!”, "Яка ж ти тепер чистенька, гарненька, аж сяєш!” тощо.

Потім дитина починає виконувати це самостійно, а батьки перевіряють, чи добре вимиті руки, чи витерті насухо тощо. І знову прихвалюють. Отже, десь за місяць постійного контролю дитина вже досягла справжнього вміння — тобто набула певної автоматичності в діях, яка дозволяє швидко і добре їх виконувати. Тепер треба перетворити це вміння на звичку, тобто на стійку потребу щодня виконувати самотужки, без нагадування, певну дію.

І цей процес слід стимулювати: ніколи не виконувати за дитину те, що вона має зробити сама, не пускати за стіл з брудними руками, не включати мультики, поки не складе одяг, тощо. За таких умов (якщо батьки не робитимуть винятків, тому що втомилися, або не мають часу, або ще щось) добра звичка виробиться швидко і закріпиться.

А буває й таке: малюк вже привчився сам одягатися-роздягатися, чистити зуби, мити руки — аж тут приїжджає бабуся, якій дуже хочеться побалувати мале ангелятко. І вона починає його одягати, взувати, умивати... Потім бабуся поїхала, а батьки мають починати все спочатку — знову формувати звичку, яку зруйнувала бабусина любов.

Наслідування дорослих

Звичка легко формується, коли дитина наслідує дорослих (батьків, вихователів, вчителів). Якщо дитина бачить, як ви самі, прийшовши з роботи, кидаєте свої речі абиде, вам напевне не вдасться привчити її складати свої речі на місце.

Тому дуже важливо, щоби батьки працювали у присутності дитини, залучали її до праці, просили допомогти (хоч дитяча допомога ускладнить і збільшить обсяг їхньої роботи). Звісно, діти це роблять ще повільно, неякісно, тому часто батькам легше зробити самим. Але тоді нехай не обурюються, коли згодом діти відмовляться робити те, що хотіли робити маленькими, проте їм цього не дозволили. Заохочуйте бажання дитини допомагати вам, але давайте такі завдання, які вона зможе виконати (розкласти прибори чи серветки, поставити хліб на стіл тощо). Так ви досягнете ще однієї важливої мети — підвищите її самооцінку, адже малюку важливо відчувати свою важливість для сім’ї.

Дошкільнята легко засвоюють правила культурної поведінки, якщо, звісно, батьки показують приклад такої поведінки, пояснюють її значення. Тоді діти швидко навчаються вітатися і прощатися, дякувати, тихо зачиняти за собою двері тощо. Те саме стосується і правил поводження на вулиці. Якщо мама чи тато з дитиною перебігають вулицю на червоне світло чи в недозволеному місці, "бо машин нема”, то вони не зможуть виробити у дитини звичку дотримуватися правил вуличного руху.

Похвала

Дитина має розуміти, чому поводитися треба саме так, і отримувати задоволення від усвідомлення того, що вчинила правильно. І це задоволення батьки мають збільшувати похвалою. Не шкодуйте похвал (але й не переборщіть з ними!) за правильні й гарні вчинки та поведінку. Адже діти залюбки повторюють дію, яка приводить їх до успіху, до задоволення.

  Відповідно, намагатимуться уникати дій, які призводять до неприємностей. Мама одного хлопчика побачила з вікна, як він з товаришем розмальовує крейдою стіну сусіднього будинку. Вона покликала сина додому, дала йому відерце з водою та ганчірку і змусила змити "мальовидло” зі стіни. Хлопчик назавжди засвоїв, що розмальовувати стіни і паркани не можна. Необхідно пробуджувати в дітях бажання показати себе з гарного боку, показати свої здібності.

Повторення і правила

Дорослі мають день у день терпляче повторювати з дитиною певну дію (як-от чистити зуби), не змінюючи встановлених раніше правил. Бажано, аби виконання дії та дотримування правил супроводжувалося якоюсь маленькою грою. Терпіння дорослих, ритмічність повсякденного життя та незмінність правил — запорука виховання добрих звичок, а забезпечить це все розпорядок дня, який ви можете скласти разом з дитиною.

Бувають і прикрі сюрпризи, коли в підлітковому віці діти втрачають тверду звичку, яку засвоїли в дитинстві. Наприклад, у молодших класах дитина складала портфель увечері, чемно виконувала домашні завдання, чистила своє взуття тощо, а в старших класах перестала це робити. Психологи твердять, що це закономірно у такому віці – підлітки заперечують авторитети і усталені істини. Проте добрі звички повернуться після підліткового віку, якщо дитина змалечку засвоїла, що існують певні правила, яких необхідно дотримуватися. Бо якщо підліток знає, що правила можна порушувати, бо йому це дозволяли батьки, він може все зруйнувати, аби лише не підкоритися правилам. І це буде вина батьків.

Запобігання поганим звичкам

Іноді батьки самі мимоволі створюють погані звички, замість того щоб їм запобігти. Наприклад, дитина плаче в крамниці, вимагаючи купити їй іграшку. Мама, щоб заспокоїти дитину (або щоб на них люди не зглядалися), купує. І коли мама й надалі піддаватиметься, у дитини створиться звичка досягати істериками того, що їй потрібно. Батьки не розуміють, що сила звички є величезною. Якщо дитина вже звикла, що батьки поступаються перед примхами, вона вимагатиме цього від усіх людей, навіть розуміючи, що це неправильно. Дитину-пестунчика зможе перевиховати лише життя, а життя — річ безжалісна і жорстока. Дитина страждатиме, і можливо, виправиться. І скільки ж страждань готують дітям батьки, коли не можуть протистояти їх примхам!

Або такий приклад. Дитина пішла в школу. З перших днів треба створювати звичку не запізнюватись на уроки. А натомість вранці мама лагідно вмовляє дитину вставати; дитина ніжиться у ліжку ще хвилин 15, тому, щоб не запізнитися, мама допомагає їй вмиватися, зачісуватися і одягатися. Звісно, дитина не запізнилася і нічого не забула під маминим керівництвом. Але, можливо, ліпше б дитина таки запізнилася і отримала зауваження від учительки, і тоді б усвідомила, що мусить виконувати свої обов’язки, якщо не хоче неприємностей. Якщо батьки намагаються позбавити дитину навантажень, зусиль, праці, неприємностей, то з дитини виросте лінивий, слабкий, розманіжений егоїст.

Отже, не надмірна опіка батьків, а їх розумний контроль допомагає дітям засвоїти гарні звички. Неправильно реагуючи на дії дітей, батьки самі руйнують добрі звички і створюють погані.

І виправляти погані звички значно важче, ніж вчасно створювати добрі. Процес виправляння поганих звичок може перетворити життя батьків і дітей на пекло, коли батьки щохвилини повторюють "Прибери свої речі”, "Помий взуття”, "Зроби тихіше звук”. І пуття з цього нема: батьки дратуються, дитина злиться, стосунки псуються. Тому викорінення поганих звичок вимагає від батьків ще більшого терпіння, бо не можна перекладати тягар боротьби з нею і вину за неї на незміцнілу психіку дитини. Звичка встановлюється повільно, протягом довгого часу, і так само повільно і довго викорінюється, оскільки вже міцно закріпилась у нервовій системі дитини.

"Добрі звички — це добре виховання”, — сказав колись давньогрецький філософ Платон. Напевно, усі погодяться з тим, що завдання батьків — виростити виховану людину, яка буде чинити правильно, незалежно від того, спостерігає хтось за нею чи ні. Тож батьки мають виробити у дитини добрі звички, які допоможуть їй адаптуватися у цьому світі, бути впевненою і щасливою.

Ніна Поліщук, психолог

Журнал „Ангелятко”, березень 2009 р.

Як навчити дитину слухати з першого разу

Багато дітей чудово навчилися вибірково слухати, а отже, і слухатися, старших - і це достатньо серйозна проблема для багатьох батьків. Ми пропонуємо вам декілька простих порад, як навчити свого дитяти прислухатися до ваших прохань, побажань і вказівок:

1.     Станьте прикладом уважного слухача. Покажіть дитині, як ви умієте слухати чоловіка, друзів і, особливо, її саму. Більше слухайте, менше говоріть.

2.     Говоріть шанобливо. Діти майже завжди "відключають" свою увагу, якщо ви говорите з ними на підвищених тонах, критикуючи, звинувачуючи скаржачись або наказуючи.

3.     Спочатку приверніть увагу, а потім говоріть. Зловіть увагу вашого малюка, переконайтеся, що він на вас дивиться перш, ніж заговорити. Можна попросити: "Будь ласка, поглянь на мене і послухай, що я скажу".

4.     Заздалегідь попередьте про розмову. Спробуйте встановити часові межі: "Мені потрібно поговорити з тобою через хвилину. Будь ласка, будь готовий".

5.     Знизьте голос. Замість того щоб кричати - почніть говорити спокійніше. Звичайно така поведінка застає дітей зненацька, і вони виявляють цікавість до подальшої розмови.

6.     Говоріть коротко, ласкаво і конкретно. Замість: "Негайно займися прибиранням", чіткіше сформулюйте своє прохання - "Будь ласка прибери ліжко до того, як підеш гуляти". Діти зазвичай уважніші, якщо знають, що їм не доведеться вислуховувати цілу лекцію.

Всім дітям треба відчувати, що вони потрібні дорослим. Спробуйте сказати: «Ти необхідний мені, щоб жити, без тебе мені дуже погано». Ці прості, на перший погляд, слова значать набагато більше, ніж звичне, сказане механічно: «Я тебе люблю». Дайте дитині зрозуміти, що вона займає велике місце в родині, що її «робота» допоможе процвітанню і благополуччю всієї родини. Якщо вона розуміє свою відповідальність, вона швидко стане самостійною.

Якщо виникли труднощі, якщо діалог між вами стає складним, подумайте добре, що стало причиною цього і як це виправити. Звичайно, можна звернутися до норм моралі, закону, але найкраще скажіть собі: «У цьому віці я реагувала б так...» Зробіть так, як ви зробили б тоді, у тому віці. Все що завгодно можна аргументувати з погляду «правил гуртожитку». Ви можете наводити приклади людей, з якими ви не хотіли б жити під одним дахом, і пояснювати чому, і навпаки.

Якщо дитина робить дурниці

Насамперед, ніколи не випереджайте події. Не уявляйте всілякі «катастрофи», які відбудуться з вашою дитиною, якщо вона зробить яку-небудь дурницю. Часто в розмові підлітків можна почути: «Вони бояться, що я пересплю з хлопцем, але це нерозумно; я не хочу і не збираюся цього робити, мені набридло їм це повторювати, у них ідея фікс». Довіряйте вашій дитині, не вигадуйте того, чого немає насправді. Ви можете поділитися своїми побоюваннями з дитиною, але повинні також уміти вислухати і повірити. Якщо дитина зробила, на вашу думку, дурницю, допоможіть їй, будьте поруч, так, ніби в неприємну ситуацію потрапили ви самі. Але іноді треба сказати: «Цього разу я допомогла тобі, але наступного разу ти будеш робити все сам». Якщо ви робите їй занадто сильну підтримку, ви стаєте співучасником її відмови від життя за правилами того суспільства, у якому вона повинна жити.

«Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»

1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.                             -

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчем­ності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, шануванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки. 

3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки ці­нують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлу­атувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.  Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;

• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;

• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;

• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.

Як організувати дитину вранці?

Напевно, багато батьків стикалися з тим, що серед тижня буває дуже складно вчасно зібрати і відправити дитину до школи через низку обставин (небажання дитини йти до школи, вставати рано вранці, снідати). Робочі дні перетворюються для батьків в легкий кошмар (скрізь і все треба встигнути!). Коли ж наступають вихідні, діти на подив самостійного встають рано вранці і з задоволенням снідають.

Як же організувати дитину вранці? 

Необхідно привчити дитину до певного режиму сну (наприклад, підйом о 7.00, відбій о 21.00-21.30) і стежити за тим, щоб дитина висипалася. Режим рекомендується дотримувати не тільки в робочі дні, але і у вихідні і під час канікул. Недосипання – одна з причин, по яких дітей важко збирати в школу рано вранці. 

Привчити дитину з вечора збирати сумку в школу. Не варто витрачати час на збір книг і зошитів в напівсонному стані рано вранці, тим більше що є шанс щось забути. 

Привчити дитину готувати домашнє завдання після школи того ж дня. Виробіть певний режим роботи над уроками (певний час з перервою на відпочинок), але у жодному випадку не залишайте якусь частину уроків на ранок, особливо, якщо дитина ходить у першу зміну. 

Привчити дитину з вечора готувати одяг і взуття на завтра. Щоб заощадити час вранці, з вечора допомагайте дитині підготувати одяг і взуття наступного дня. 

Різноманітьте сніданок дитини. Якщо дитина їсть без апетиту або і зовсім відмовляється від сніданку, подумайте, чи не кожного ранку вона їсть одну й ту ж кашу? Разом із корисними продуктами, завжди купуйте щось, що дуже любить ваша дитина (чим її можна заманити на кухню!). Так сніданок стане трохи веселішим! 

Якщо дитина поволі збирається вранці, піднімайте її свідомо раніше, щоб у вас було більше часу на збори в школу і не доводилося зайвий раз підганяти дитину. Хай дитина збирається в своєму ритмі (а не в вашому, дорослому ритмі)! 

Домовтеся з дитиною також і про те, що у випадку, якщо вона буде неорганізованою вранці і спізнюватиметься в школу, їй буде дано менше часу на ігри. 

Врешті-решт задумайтеся про те, чому дитина може не хотіти встигати. Може, їй просто не цікаво в школі. І рішень у цієї проблеми велика кількість. Будь-яке з них виявиться благом для вашої дитини.

Як запобігти обману?

Пам’ятка для батьків

1.                Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2.                Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3.                Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.

4.                Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5.                Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6.                Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7.                Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8.                Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9.                Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10.           Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

11.           Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це  стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12.           Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13.           Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», - кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14.           Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

Як дізнатися про настрій дитини за її малюнком

Як часто, дивлячись на свою дитину, ми хочемо знати, що ж у цій маленькій голівці діється, про що наш малюк думає, і що його непокоїть. На ці питання можна відповісти, «прочитавши» дитячий малюнок. 

Із самих перших моментів, коли малюк бере в руки олівець, він малює. Також, як ми - дорослі, виливаємо душу комусь із близьких чи пишемо свої думки та переживання в особистий щоденник, так і дитина в своєму малюнку розповідає про своє сприйняття життя, про свій настрій, про свої переживання. Що б не відбувалося в родині, як би дитина ні відчувала себе, як би не ставився до оточуючих - все відображається в малюнку. У малюнку дитина самовиражається. 

Розгадати суть малюнка дитини можна за обраними кольорами, по розташуванню картинки на аркуші, по намальованих предметах. 

«Прочитати» малюнок до найменших подробиць - це справа психологів. Але деякі деталі Ви й самі можете проаналізувати: вловити тривожні моменти, зрозуміти настрій малюка, дізнатися про його страхи. І ці знання будуть своєрідним містком між Вами та малюком. Необов'язково давати дитині якусь тему. Просто в той час, коли дитина малює, зверніть увагу на колір малюнка, на лінії, на штрихування, чи є контури у зображених на малюнку предметів. 

Якщо Ви хочете зрозуміти, наскільки затишно відчуває себе дитина в родині, запропонуйте їй намалювати, наприклад, свою сім'ю. Звичайно, це треба робити ненав'язливо, у грі, а не сидіти над дитиною під час творчості. Нехай малюк малює, як цього бажає він сам. 

Спробуйте поговорити з дитиною про її малюнок, простежте, кого малюк зображує першим, кого - останнім, кого взагалі «забув» намалювати і чому. Зверніть увагу на те, як розташовані члени сім'ї, на близькість і віддаленість їх один від одного, на місце знаходження малюка серед них. 

Найулюбленішого члена сім'ї дитина обов'язково прикрасить якоюсь деталлю, тобто буде наряджати. Найавторитетнішого члена родини, швидше за все, намалюють великим. Якщо малюк малює себе між батьками, то він задоволений ставленням до нього в родині, а якщо він не намалює себе взагалі, або ж зображує десь в сторінці чи навіть поза домом, то про це варто замислитися. Отже, дитина самотня, і їй потрібна допомога. Дитина-егоїст, дитина-кумир зображає себе крупнішою за всіх. Дуже важливо також загальне враження від малюнка. Зверніть увагу на вираз осіб людей. Які емоції вони виявляють: посмішку ... печаль? 

Деякі частини тіла малюк може особливо виділити у тієї чи іншої фігури. Наприклад, якщо у мами виділено рот, то вона своїми повчаннями, нотаціями та настановами тисне на малюка. Дуже важливо звернути увагу на руки. Дуже довгі руки або іноді їх відсутність говорять про агресію, що походить від члена сім'ї в сторону дитини. 

Іноді малюки свідомо не малюють когось із родини і при цьому приводять досить логічні пояснення. Наприклад, дитина забуває намалювати брата, до якого вона відчуває ревнощі, або ж відсутність останнього пояснює тим, що той гуляє в парку, або знаходиться десь в іншій кімнаті. 

Обов'язково подивіться на кольори, вибрані малюком. Так, стурбовані чимось діти, малюють темними, «важкими» кольорами. А яскраві, ніжні кольори говорять про нормальний настрій дитини. Коричневий і чорний кольори сигналізують про пригніченість, дискомфорт; жовтий, фіолетовий - про врівноваженість, позитивні емоції. Холодні кольори свідчать про конфлікт у родині. Наприклад, якщо малюк темними тонами малює члена сім'ї (особливо чорним), це говорить про негативні почуття малюка до даної людини. Наприклад, дитина намалювала маму з чорними волоссям або в чорній одежі. Цим вона висловлює своє внутрішнє хвилювання по відношенню до неї. Можливо, мама сильно зайнята, і йому не вистачає її ласки і спілкування з нею. Червоний колір іноді трактується як агресія, висока збудливість. Блакитний, рожевий кольори повні життєрадісності, відмінного настрою. 

Для того, щоб допомогти дитині визначитися зі ставленням до самої себе, їй можна запропонувати намалювати автопортрет. Тут потрібно звернути увагу на розташування малюнка на аркуші, щоб зрозуміти рівень самооцінки дитини; поглянути на кольорову гаму малюнка, щоб зрозуміти настрій малюка. Зверніть увагу на намальовані риси обличчя. Наприклад, відсутність вух говорить про те, що дитина «не чує» оточуючих, їх зауважень. Великі очі говорять про те, що дитина стурбована тим, що про неї думають оточуючі. Усмішка на обличчі - дитина розкрита для спілкування. 

Будь-яка ваша спроба стати ближче до Вашого малюка і зрозуміти його буде винагороджена його любов'ю до людей і його успіхами в житті. 

Як ми ображаємо власну дитину?

Все, що ми робимо в житті наших дітей, повертається сторицею. Якщо дитина росте в довірі – вона теж вчиться довіряти іншим, якщо малюка люблять і підтримують, він сам стає уважним і дбайливим. Але є страшні помилки, які дорослі здійснюють під впливом гніву або байдужості, не подумавши, чим це може обернутися в маленькій дитячій душі…

Ми дуже сильно ображаємо наших дітей, коли:

1. Не підтримуємо. Маленький Енріко Карузо прибіг зі школи в сльозах: «Мама! Вчитель співу сказав, що у мене голос – неначе вітер в трубі завиває!». «Ну, що ти, синок! Не слухай нікого. Ти співаєш як найпрекрасніший соловей в світі. Я це точно знаю!» Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, коли б не ця мудра жінка. Постійно говоріть своїм дітям: «Ти можеш! Ти з цим впораєшся!» – це дуже окриляє.

2. Порівнюємо з іншими дітьми. «Подивись, яка Ганна – чистенька і акуратна. Не те, що ти – поросятко!» Здається, знайомо? Одного не можу зрозуміти: чого хочуть добитися матусі, виголошуючи ці слова? Окрім ненависті до Ганни, тут важко викликати інші емоції…

3. Ігноруємо! І, повірте, це найстрашніше. Японський вчений продемонстрував всьому світу досвід з рослинами. Три однакові зернятка були посаджені в три банки. Кожен ранок, проходячи мимо першої банки, учений вітався з паросточком і говорив йому ласкаві слова. Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами. Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив мимо. Неважко здогадатися, що сталося з паростками через місяць. Перший колосився соковитим зелёним кольором у всю ширину підвіконня. Другий абсолютно висох. А третій – загнив! Діти теж подібні до зелених паростків: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі!

А тепер відведіть погляд від монітора, вдивіться у вузьку смужку заходу, вдихніть чим глибше і уявіть вашого малюка. Ось він стискує пухкі кулачки, смішно морщить ніс і посміхається у всю ширину свого беззубого рота. І у відповідь у ваших грудях розвертається щось велике і ніжне. Це маля любить вас безумовно: у будь-якому настрої, з будь-якими подарунками, просто тому, що ви – його мама або тато! І за одну цю посмішку ви віддасте все на світі! Пам'ятайте про це як можна частіше і любіть своїх дітей, так само безумовно, просто тому, що вони – ваше продовження!

Виховання з урахуванням темпераменту.

Дитина-холерик

Розглянемо холеричний тип темпераменту дитини та ознайомимося із практичними рекомендаціями з правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте , найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

ХОЛЕРИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(сильний, неврівноважений, рухливий)

Характерологічні риси

Позитивні

висока активність

енергійність

швидко усвідомлює обстановку

товариськість

рішучість

збуджена переконлива мова

Негативні

невитриманість

запальність

агресивність

нестійка поведінка

різкість у відносинах, конфліктність

циклічність у роботі, у переживаннях, настроях

Цей темперамент один з найяскравіших темпераментів дитини, що приносить батькам постійну турботу. "Спокій нам лише сниться!" - можуть сказати вони про свого малюка-холерика. Також деякі особливості такого темпераменту притаманні усім дітям.

Малюк з таким типом нервової системи - непосидючий, пустотливий. Він галасливий, нестриманий, метушливий, неслухняний, запальний, забіякуватий. Це невгамовний бешкетник і задира, що постійно влаштовує скандали і сварки. Мова холерика уривчаста, швидка, із проковтуванням окремих слів, однак дуже виразна та емоційна.

Рухи такого малюка стрімкі, різкі, енергійні. Умовні рефлекси в холерика утворюються швидко, але не є нестійкими. Йому раптом хочеться буквально на середині поставити крапку, щоб почивати на лаврах, які ще не заслужив. Нову інформацію засвоює швидко, але вже через кілька хвилин вона вилітає в нього з голови. Такі діти неуважні, їм не вистачає розважливості та уміння розраховувати на свої можливості.

Холерик по натурі командир, він легко адаптується до незвичної обстановки, але через свій запальний характер постійно конфліктує зі своїми однолітками, хоча не може без них жити.      Такий дитина схильна до гри на публіку, він постійно має потребу в глядачах, від якої чекає відповідної реакції. Тому дитина- холерик ніколи не буде плакати і вередувати на самоті.

Холерик не вміє чекати і приборкувати свої бажання. Він любить активні гучні ігри та нові враження, охоче йде на ризик. Настрій нестійкий, змінюється, здавалося б, з незначних причин. Засинають холерики важко, під враженням подій дня. Якщо батьки намагаються покарати маля за невміння себе стримувати, у нього виробляється агресивність, готовність до опору, до самозахисту.

Як правильно виховувати дитину- холерика

1. Основним підходом у вихованні дитини- холерика є принцип, який умовно можна назвати "Жодної хвилини спокою": підтримуйте і направляйте енергію дитини на корисні справи.

2. Виключте з обстановки те, що перезбуджує нервову систему дитини.

3. Контролюйте бурхливі прояви холериків, у цьому допомагають спокійні ігри, вибір цікавого хобі.

4. Особливу увагу приділяйте вихованню посидючості.

5. Строго та послідовно контролюйте вчинки та дії дитини.

6. Копітко привчайте малюка доводити до кінця розпочату справу.

7. У зв'язку з підвищеною чутливістю поводитися з холериками слід м'яко, тому що різкість може порушити стосунки між дитиною і батьками.

8. Не використовуйте фізичну силу при впливі на дитину, зауваження робіть строго, але спокійно.

9. Холерика не варто вмовляти, він краще реагує на спокійну, тактовну вимогу.

10. Виховуйте наполегливість і стриманість, уміння володіти собою, варто гасити будь-яку агресивність ребенка у зародку.

11. Окрему увагу приділяйте навчанню ввічливості, тактовності.

12. Вашому малюку важливо знати, що до його слів прислухаються.

Пам’ятайте, що потрібно не придушувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти ним.

Дитина-флегматик

Розглянемо флегматичний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

ФЛЕГМАТИЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи)

Характерологічні риси

Позитивні

завжди спокійний

терплячий

обов'язковість

не уразливий

його практично неможливо вивести із себе

відрізняється високою працездатністю

наполегливість

здатний до великих навантажень в роботі

врівноважений у стосунках

Негативні

все робить повільно

малорухомість

вимагає часу для зосередження

повільно приймає рішення

впертість

безініціативність

За впертістю цей малюк перевершує всіх, а вдома його всі називають "копушею". Дитина з таким типом нервової діяльності завжди незворушна і спокійна. Поруч із цим нікуди не поспішаючим "копушею" здається, що час зупинився або його взагалі насправді немає.

Такому малюку властиве уповільнене, але сильне реагування, повільне, але міцне запам'ятовування. У середовищі дітей він відрізняється спокоєм. Почуття флегматика рівні, постійні та глибокі.

Флегматик все робить докладно, переборюючи всі перешкоди. Свої рішення він не міняє, а якщо їх треба відстояти, то виявить максимум упертості. Він дуже відданий своїм близьким і друзям, хоча йому важко знайти справжнього друга. Дитина-флегматик не за віком миролюбні, за можливості уникають боротьби, воліючи не ризикувати. Його мова некваплива, виразна, але без численних жестів і яркої міміки.

Такий малюк засинає швидко, а от розбудити його непросто: він вередує, ниє, а після сну ходить сонний, млявий, немов недоспав.

Через те, що флегматичний малюк дуже повільний, йому потрібно багато часу для засвоєння нової інформації. Але один раз отримані знання міцно закріплюються в його пам'яті. Всі вікові навички в нього також формуються важко і довго, але надовго. Флегматика можливо навчити і майже неможливо перевчити!

Маля не любить змін, дуже повільно звикає до нової обстановки і тривалий час адаптується до дитячого організованого колективу.

Як правильно виховувати дитину- флегматика

1. Основним підходом у вихованні дитини- флегматика є принцип, який умовно можна назвати "не квап". Пам’ятайте, що таке маля не може працювати в умовах дефіциту часу, йому потрібний індивідуальний темп, його не можна підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу. Не жадайте від свого малюка космічних швидкостей.

2. Навчайте дитину раціонально розподіляти час.

3. Не тисніть на свою дитину, тому що під тиском з боку дорослих вона лише стає ще більш незграбним і пасивним.

4. Не називайте дитину "копушею", особливо при інших людях.

5. Пам’ятайте, що діти- флегматики мають велику потребу у схваленні.

6. При вихованні малорухомого флегматика важливо розвивати інтерес до рухів, грати з ним в ігри, де необхідна швидкість рухів, точність, спритність, і заохочувати, коли він виконує будь-які правила гри.

7. У повільних флегматиків необхідно намагатися поступово виробляти здатність швидше перемикатися з одного виду діяльності на інший. Навчайте перемикати увагу при виконанні різних доручень

8. Намагайтеся розвивати допитливість малюка (читайте з ним цікаві пізнавальні книги, дивіться науково-пізнавальні фільми, відвідуйте музеї, обговорюйте отриману інформацію).

9. Стимулюйте маля до прояву ініціативи.

10. Навчайте дитину повніше виражати свої емоції та почуття: якщо йому сумно, не забороняйте йому плакати, якщо він радіє, дозволяйте йому радіти в повну міру та ін.

11. Залучайте дитину до спільної діяльності (як у дитячому, так і дорослому колективі).

12. Прищеплюйте дитині навички спілкування.

Пам’ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти їм.

Дитина-сангвінік

Розглянемо сангвінічний тип темпераменту дитини і ознайомимося із практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент у "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування рис різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

САНГВІНІЧНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(сильний, урівноважений, рухливий)

Характерологічні риси

Позитивні

висока рухливість

висока адаптивність (легко пристосовується до нових умов)

захопленість

товариськість

життєрадісність, оптимізм

доброзичливість

не уразливий

виразність міміки та пантоміміки

Негативні

незібраність

ненадійність (завжди обіцяє, але не завжди виконує свої обіцянки)

мінливість, легковажність, розкиданість

поверховість сприйняття

недостатня здатність до зосередження, відсутність посидючості

недостатня наполегливість

тяготиться одноманітністю

діяльний за умови цікавої справи

Сангвінік - це дружелюбний, товариський, життєрадісний малюк. При цьому він досить покладливий і розважливий. Відкритий і говіркий, він обожнює нові обличчя і нові місця, йому необхідні зміни захоплень.

Дитина-сангвінік легко іде на компроміс. Не боїться труднощів. Легко переживає невдачі. Він без проблем вливається в будь-який колектив і пристосовується до незвичної обстановки.

Цікавість сангвініка безмежна, здається, що він просто зараз хоче осягнути неосяжне. Він завжди прагне дізнатися якомога більше і легко засвоює нову інформацію. Він швидко перемикається з одного на інше, здатний займатися відразу декількома справами.

Малюк із сангвінічним темпераментом активний, рухливий, імпульсивний, обожнює гучні ігри. Якщо веселунові нудно, то він стає млявим і не може сконцентруватися на тому, що відбувається тут і зараз.

На покарання сангвінік реагує спокійно. Він абсолютно незлопам'ятний, неконфліктний, тому з ним важко посваритися. "Життя без сварок" - такий його життєвий девіз. Але зворотний бік "сонячної" натури, про яку не повинні забувати дорослі, така: сангвінікові комфортно лише в тому випадку, якщо він подобається всім.

Як правильно виховувати дитину- сангвініка

1. Основним підходом у вихованні дитини- сангвініка є принцип, який умовно можна назвати "довіряй, але перевіряй". Милий малюк-сангвінік завжди обіцяє, але далеко не завжди виконує обіцяне, тому треба проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку.

2. Контролювати вчинки та дії.

3. Виховуючи дитину із сангвінічним темпераментом, варто формувати в неї стійкі прихильності, інтереси.

4. Привчати доводити розпочату справу до кінця.

5. Звертати особливу увагу на якість діяльності, не допускати поверхневого і недбалого виконання завдань.

6. Хвалити заслужено, тому що є схильність до зазнайства.

7. Приймайте в спілкуванні із сангвініком дух легкості, веселощів і гумору, що йому найбільше по душі.

8. Пам’ятайте, що життєрадісність, товариськість і оптимізм сангвініка здатні обернутися зворотним боком медалі і стати джерелом і його легкодумства, і мінливості.

Пам'ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого ребенка, а навчитися управляти ним.

Дитина-меланхолік

Розглянемо меланхолійний тип темпераменту дитини та ознайомимося з практичними рекомендаціями правильного виховання з урахуванням темпераменту.

У житті темперамент в "чистому вигляді" зустрічається рідко. Звичайно має місце змішування різних типів темпераментів. Проте, найбільш яскраві риси однаково будуть "керуючими" у поведінці вашого малюка. Саме на них і звертайте свою увагу.

МЕЛАНХОЛІЙНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

(у його основі лежить слабкий тип вищої нервової діяльності)

Характерологічні риси

Позитивні

висока чутливість

сердечність, здатність до співчуття

тонка сприйнятливість

у звичній обстановці - старанний працівник

м'якість

доброзичливість

Негативні

уразливий і сором’зливий, невпевнений у собі

помисливість

замкнутість

знижена активність

низька працездатність (у несприятливих умовах)

Меланхолік - це м'який і слухняний малюк. Меланхоліки сором’язливі, боязкі, а нерішучість - одне з основних властивостей їхнього характеру. Нерішучість проявляється в усіх рухах, жестах і вимові маляти-меланхоліка. Його засмучує і виводить з рівноваги будь-який дріб'язок, і ця емоційна нестійкість аж ніяк не каприз. Він чутливо реагує навіть на людський голос: спробуй його лише підвищити - і такий малюк відразу заплаче. Сльози в меланхоліків невичерпні, адже вони бояться усього, особливо незнайомих людей і нової обстановки.

Діти-меланхоліки часто замикаються в собі, дуже погано звикають до нового колективу, прагнуть бути в "тіні". Часто "зациклюються" на невдачах, дуже болісно реагують на негативні оцінки, а покарання сприймають як справжню трагедію. Уразливості меланхоліка немає кінця й краю. Меланхолійні діти дуже недовірливі, часто хвилюються по дрібницях. Велике значення надають дріб'язкам.

Таке маля побоюється зміни місць і зміни укладу життя. У нових, особливо конфліктних, ситуаціях губиться, працює значно нижче за свої можливості.

Знання меланхолікові даються важко, через недостатню активність уваги маля постійно відволікається на сторонні предмети і не може зосередитися на головному.

Будь-яка діяльність для меланхоліка - робота, від якої він миттєво утомлюється. Таке маля, навіть граючи, стомлюється. У цих дітей часто міняється настрій, вони малоініціативні, нелегко вступають у контакт із однолітками. Рухи їх невпевнені, бідні й часто метушливі. Мова тиха, але інтонація виразна.

Такий малюк дуже довго готується до сну, погано засинає, важко прокидається, важко переходить від одного виду діяльності до іншого.

Як правильно виховувати дитину-меланхоліка

1. Основним підходом у вихованні дитини- меланхоліка є принцип, який умовно можна назвати "не нашкодь".

2. У спілкуванні з таким малям і у виховних впливах зважайте на уразливість його психіки - не підвищуйте голос і не тисніть на нього, своє невдоволення виражайте рівним упевненим голосом, не обзивайте його.

3. Пам’ятайте, що дитина- меланхолік має потребу в особливій увазі, теплих відносинах, у допомозі. Будьте з ним лагідними.

4. Частіше хваліть його й не скупіться на прояв щирих слів. У вашого малюка особлива інтуїція, і йому життєво необхідно відчувати, що його люблять.

5. Заохочуйте його навіть за незначні успіхи і досягнення.

6. Не пропускайте нагоди показати своєму уразливому чаду, що ви дуже цінуєте найменший прояв його турботи.

7. Ніколи не робіть своєму малюку зауваження на людях - це провокує розвиток серйозних комплексів.

8. У спілкуванні зі своєю дитиною частіше використовуйте тактильний контакт: торкайтеся до нього, гладьте по голові та ін.

9. Не забувайте про швидку стомлюваність, обумовлену слабкістю нервових процесів - не перевантажуйте його розвиваючими завданнями, у процесі виконання домашньої роботи робіть паузи. Пам’ятайте про те, що навіть ігри стомлюють його і можуть призвести до стресу.

10. Стресовою для дитини- меланхоліка є будь-яка ситуація змагання, намагайтеся їх уникати.

11. Не жадайте від меланхоліка того, що для нього нездійсненне. Націлюйте його на посильні заняття й допомагайте їх вчасно виконати, уникаючи перевтоми.

12. Уникайте в спілкуванні з дитиною наказів, тому що вони тільки сповільнюють його діяльність.

13. Розвивайте самостійність, даючи дитині посильні доручення. При кожному прояві самостійності заохочуйте свого малюка, підбадьорюйте теплим словом.

14. Проявляйте терпіння в розвитку активності, сміливості.

15. Стимулюйте маля до прояву ініціативи.

16. Розвивайте товариськість свого малюка.

17. Не лякайте й не залякуйте свого малюка. Дитині-меланхолікові протипоказані страшні історії, тривожні фільми та передачі.

18. Допомагайте позбутися від страху, для цього обговорюйте з дитиною його почуття. За страхи не висміюйте.

19. При виборі навчального закладу пам’ятайте, що для меланхоліка найбільше підходить рівна, потребуюча посидючості і терпіння діяльність (робота). Його не обтяжує навіть монотонна робота.

20. У звичній обстановці, у дружному колективі він успішно виконує доручену справу, учиться.

Пам’ятайте, що потрібно не приборкувати темперамент вашого малюка, а навчитися управляти їм.

ДЛЯ БАТЬКІВ УЧНІВ, ЩО ВІДВІДУЮТЬ ГПД

1.     Сприяйте дитячий автономності ( самостійності).Чим більше ви вимагаєте самостійності у всіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері.

2.     Самостійність є найважливішим  елементом ефективного і тривалого  процесу навчання, особливо в умовах ГПД.

3.     Хваліть свою дитину за самостійні дії, за самостійне визначення помилок.

4.     Визнавайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі ( заохо-ченню), а не докорам.

5. Будьте обережними в обходженні із заохоченнями ( винагородами) як  визнанням  ефективності самостійної роботи в умовах подовженого дня.

6.     Не ставте перед  своєю дитиною  надмірні вимоги. Не робіть їх суворішими, ніж вимоги вчителів.

7.     Будьте, як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка бачить своїх батькІв, які читають, швидше сама візьме книгу, ніж дитина, батьки якої більше сидять перед телевізором.

8.     Говоріть, по можливості, якомога позитивніше про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.

КОРИСНІ ПОРАДИ ПСИХОЛОГА — БАТЬКАМ

1. Якщо ви бажаєте здоров'я своїм дітям, необхідно побудувати весь побут у сім'ї за принципами здорового способу життя:

а) живіть у певному режиму праці, відпочинку, харчування, а саме: своєчасно лягайте спати, харчуйтеся;

б) починайте день із посмішки та фіззарядки;

в) облиште курити, вживати алкоголь у присутності дитини;

г) залишайте за порогом дому роздратованість цінами, урядом, керівниками і підлеглими, невдачами і поганим самопочуттям, адже все це непомітно передається членам вашої родини. Відбувається поступове накопичення стресової енергії, що виснажує нервову систему, порушує роботу всіх систем організму, знижує його захисні функції;

д) не ставайте рабами телевізора, особливо у вихідні. Знаходьте час для спілкування з природою. Це допоможе відновити нервову енергію, підвищити імунітет. Пам'ятайте, що вигляд хворобливої людини пробиває біоенергетичний та психологічний захист інших;

е) дуже добре, якщо ви захоплюєтеся спортом — це допоможе залучити до здорового способу життя і дитину;

ж) пам'ятайте, що всі ваші звички — це не більше ніж стереотипи, що створюють оманливе відчуття комфорту. Ваші нові звички, для набуття яких потрібні вольові зусилля, принесуть вам і вашим дітям щастя повнокровного, здорового життя, подарують комплекс нових відчуттів.

2. Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою (лише це дає змогу реалізувати себе в житті й претендувати на успіх), то:

а) ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім'ї та для сім'ї;

б) ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини, прогнозуйте результат. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість та ініціативу;

в) ніколи не виносьте «сміття з хати»;

г) не поділяйте працю в сім'ї на «жіночу» і «чоловічу» — у цьому запорука виховання почуття обов'язку стосовно будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

3. Якщо ви хочете бачити своїх дітей здатними збудувати міцну сім'ю, бути щасливим у ній, подарувати вам удячних і культурних онуків, то:

а) будьте витриманими та спокійними у родинному колі, зберігайте доброзичливий, інтелігентний тон спілкування;

б) приділяйте своїм дітям максимум уваги у вільний від роботи час, співпереживайте разом із ними, створюйте атмосферу абсолютної єдності інтересів у сім'ї;

в) з підкресленою повагою ставтеся до дружини (чоловіка), постійно підносячи в очах своїх дітей культ жінки, матері (батька — глави сім'ї, добувача). Уникайте суперечок, конфліктів, скандалів, навіть критики в присутності дітей;

г) обов'язково проводьте сімейні свята — це психологічне обґрунтування сім'ї як джерела єдності й радості!

4. Якщо ви хочете бачити своїх дітей культурно розвиненими особистостями, то: Голянич Н.І. вихователь ГПД

а) не шкодуйте часу, коштів для спільного культурного відпочинку зі своїми дітьми. Людина багата насамперед у своїй емоційній сфері. Не збіднюйте життя обмеженням матеріальних та фізіологічних потреб, адже життя дається лише один раз;

б) знаходьте час читати самі й залучайте до книжкової премудрості дітей. Діліться враженнями з дітьми;

в) цікавтесь успіхами дитини в образотворчому мистецтві, хореографії, співах;

г) добре було б, якби у дитини з'явилося хобі. Дуже добре, якщо захоплення дитини успадковане від батьків, тоді ваш син або донька — назавжди ваш друг і спільник, а ви для них — високий авторитет.

5. Якщо ви НЕ бажаєте бачити своїх дітей безпринципними, то: в жодному разі не дозволяйте собі займатися в присутності ваших дітей плітками, критиканством на адресу своїх родичів, знайомих, клієнтів, учителів. У дитини виникає підсвідоме, а тому неймовірно стійке переконання, що світ складається з обдурювачів і кретинів. Нігілізм і дворушництво ввійдуть у плоть і кров ваших дітей, і цього вони ніколи не зможуть приховати та будуть позбавлені любові й підтримки оточення, адже набудуть слави неприємних людей, а зрештою — людей нещасних. Звісно, ілюзії небезпечні, однак зневіра у людях — страшніше, адже ілюзії нас іноді зраджують, а зневіра отруює життя щохвилини. Особливо неприпустимим є викриття вчителя, який з усіма своїми недоліками намагається навчити хорошого. Якщо батьки навіюють своїй дитині недовіру до вчителя, дитина робитиме протилежні висновки навіть із того, що є правильним з усіх точок зору.

6. Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина зростала милосердною, приділяйте максимум уваги власним батькам, особливо, коли вони хворіють або заслабли: не залишайте їх без турботи і допомоги. Робіть це разом із дітьми. Таким чином, уся система виховання в сім'ї повинна будуватися лише за двома принципами:

1. Ваш власний стиль і поведінка мають відповідати вашому ідеалу у вихованні.

2. Відповідно до вашого ідеалу ви повинні забезпечити такі умови, за яких різні види корисної діяльності поступово сформують особистість із вашої дитини.

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗУМОВОЇ ПРАЦІ УЧНІВ УДОМА

Важливою складовою частиною навчально-виховного процесу є самостійна домашня робота школяра. Організувати її за всіма гігієнічними вимогами мають учитель і батьки в тісній співдружності.

Братися до виконання домашніх завдань не варто одразу після закінчення уроків, коли працездатність дитини знизилась, а також після обіду, коли внаслідок інтенсивних процесів травлення частина крові відпливає від головного мозку, що теж знижує інтенсивність розумової роботи.

Після повернення зі школи учневі насамперед пообідати. Передусім треба відновити працездатність дітей, яка суттєво знизилась. Найкращий - активний відпочинок на свіжому повітрі. Це позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи. Однак слід пам'ятати – тривалість посильної фізичної праці, ігор чи занять на свіжому повітрі не повинна перевищувати 1,5 год, інакше працездатність не лише відновиться, а навпаки, знизиться.

Корисно для молодших школярів і пасивний відпочинок після уроків – сон близько 1 год. Особливо він потрібний ослабленим дітям.

Важливою умовою успішного виконання домашніх завдань є визначений сталий час для цієї роботи: у дитини виробляється умовний рефлекс на час, вона швидше входить у роботу, легше засвоює матеріал, отже, виникає стан особливої схильності до розумової праці, практично не доводиться долати внутрішній опір і змушувати себе братися до завдань. Абсолютно неприпустимо відкладати виконання завдань на більш пізній, ніж встановлений режимом, час.

Перед початком роботи необхідно ретельно провітрювати приміщення, в якому працюватиме учень. У кімнаті, де працює школяр, необхідно додержуватись цілковитої тиші, повністю припинити розмови, виключити телевізор та радіоприймач.

Ефективністю виконання домашніх завдань значною мірою залежить і від правильного освітлення приміщення: його джерело має знаходитись з лівого боку від школяра, щоб рука не затінювала книги чи зошита. Недостатнє природне і штучне освітлення робочого місця призводить до швидкого погіршення зору. Заняття ж у світлому приміщенні підвищують життєвий тонус і працездатність, при цьому діти стають активнішими й уважнішими.

Найоптимальніше місце для робочого куточка школяра – біля вікна, де найсвітліше. Стіл ставлять так, щоб денне світло падало на нього зліва чи прямо. Праворуч від стола ставлять етажерку або вішають полицю для книжок. Кожна річ має лежати на своєму місці.

Неабияке значення має і відповідальність меблів – стола і стільця –зросту дитини. Від неї значною мірою залежать правильна посадка, своєчасне запобігання швидкій втомі, порушенням постави і зору. Про це слід пам'ятати батькам і по можливості стежити, як сидить за столом син чи дочка. Адже нерідко учні прибирають Голянич Н.І. вихователь ГПД найрізноманітніші пози. Одні горбляться, інші занадто схиляються над зошитом. У дітей, які не вміють правильно сидіти, не може бути й гарної постави. В жодному разі не можна дозволяти дітям читати лежачи, бо це призводить до напруження зору і може спричинити виникнення і розвиток короткозорості. Учні зі зниженою гостротою зору при читанні і письмі мають обов'язково користуватися окулярами відповідно до рекомендації лікаря.

Відомий російський педагог К. Д. Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням до уроків, послаблюється пам'ять, увага, знижується працездатність, що впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність взагалі. Безперечно, надмірна й тривала розумова робота негативно впливає на розвиток і здоров'я учня. Такі діти менше бувають на свіжому повітрі, мало рухаються, систематично недосипають. Отож не дивно, що в них розвивається ознаки перевтоми - загальна слабість, нервозність, головні болі.

У початкових класах учителі, як правило, рекомендують спочатку письмові завдання, а потім усні. Починається з предметів середньої трудності, а тоді переходити до важчих. Так, спершу доцільно виконати письмові вправи з української мови, математики, а тоді вже зайнятись читанням чи малюванням.

Дорослим дуже важко привчити дітей працювати зібрано й у хорошому темпі, адже без сторонньої допомоги на це здатна лише незначна частина учнів. Щоб діти не розпорошували уваги під час занять, треба взяти за правило: до початку роботи прибрати зі столу все зайве, що не стосується виконуваного завдання, і підготувати все потрібне.

Батьки повинні бути ознайомлені з усіма гігієнічними вимогами щодо умов домашніх навчальних занять школярів, постійно стежити за правильністю пози дітей під час розумової і фізичної роботи.

Дотримання гігієнічних вимог до організації розумової роботи школярів удома сприятиме їхньому успішному навчанню, повноцінному психічному і фізичному розвитку.

 «ДЕСЯТЬ ПОРАД ІЗ ВИХОВАННЯ МАЛЕНЬКОГО ЧИТАЧА»

1. Читайте своїй дитині скрізь і завжди: листівки, інструкції на коробках, в машині або під час чекання прийому в поліклініці, на відпочинку тощо.

2. Доки дитина росте, показуйте їй малюнки та збірки оповідань. Кольори і форми вразять її, а слухання сприятиме виникненню бажання самому прочитати.

3. Регулярно відвідуйте бібліотеку. Дозволяйте дітям обирати книги самостійно.

4. Читання перед сном повинно стати регулярною сімейною традицією. Якщо для читання обрані правильні книги, то навіть старшим дітям буде цікавим читання вголос.

5. Пам'ятайте про поезію! Короткий вірш — це найкращий спосіб привернути увагу дітей на деякий час.

6. Заохочуйте дітей до читання вголос в той час, коли ви готуєте, прасуєте, шиєте, перете білизну.

7. Використовуйте телебачення, щоб привернути увагу до читання.

8. Тримайте вдома безліч матеріалу для читання. Зберігайте дитячу літературу на нижніх полицях, щоб діти могли її легко дістати.

9. Нехай ваша дитини побачить вас за читанням. Розмовляйте стосовно того, що ви читаєте.

10. Даруйте книги дітям. Цим ви даєте зрозуміти, що книги особливі.

 «ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ»

1. Основні психологічні причини виникнення труднощів адаптаційного періоду:

• недостатній досвід спілкування з дорослими й однолітками;

• недорозвиненість мовлення;

• надмірно емоційний характер спілкування з дитиною в сім'ї;

• несформованість звички виконувати вимоги дорослих і дотримувати певні правила поведінки;

• побоювання, недовіра до школи внаслідок неправильної орієнтації з боку батьків.

2. Зацікавте дитину школою. Викличте бажання навчатися, розповідайте про школу позитивно, не залякуючи невдачами.

3. Привчайте дитину до самостійності, тоді їй легше буде адаптуватися до шкільних умов. Нехай дитина сама складає свої речі, прибирає іграшки, упорядковує своє робоче місце.

4. Важливо навчити дитину ввічливого спілкування з незнайомцями.

5. Значну увагу приділяйте розвитку мислення дитини, зокрема діалогічного. Читайте дитині, просіть переказати прослухане, придумати своє продовження розповіді, вивчайте напам'ять вірші, скоромовки, загадки, учіть висловлювати та відстоювати свою думку, переконання. Грайте у мовленнєві ігри.

6. Будьте вимогливими, але й справедливими до дитини.

7. Не виявляйте у присутності дитини своїх переживань щодо майбутнього навчання в школі. Навпаки, демонструйте радість із приводу вступу до школи, упевненість у тому, що там на неї чекають доброзичливі вчителі, цікаві знання, приємні товариші. Завжди пам'ятайте: самопочуття дитини та успішність її адаптації до школи значною мірою залежить від вас, шановні батьки!

 «РОБОЧЕ МІСЦЕ ШКОЛЯРА»

            Кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує охайність та почуття відповідальності. Для учнів бажано виділити окрему кімнату. Якщо така можливість відсутня — затишне місце біля вікна. Стіл ставлять так, щоб світло падало ліворуч.

Основна вимога до обладнання робочого місця — меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола — 55-65 см (для дітей зростом 120-150 см). Якщо в сім'ї декілька школярів, то робоче місце слід обладнати для кожного окремо. Безпосередня близькість робочих міць розпорошує увагу дітей, тому доцільно, щоб вони знаходилися поблизу і водночас ізольовано. Тоді кожен може займатися своїми справами.

Одне з найважливіших питань в обладнанні робочого місця — забезпечення правильної пози школяра під час сидіння.

Учень має сидіти глибоко на сільці, спираючись попереково-кряжовою часиною хребта на спинку.

Голова — у вертикальному положенні або дещо нахилена вперед (під кутом не більше ніж 15 градусів).

Тулуб теж нахилений уперед, передпліччя вільно лежать на столі.

Плечовий пояс розміщений горизонтально.

Ноги повною ступнею спираються на підлогу чи підніжку. Відстань від очей до предметів, що розглядаються, має становити 30-35 см.

Верхню частину книги необхідно підняти за допомогою підставки.

Вам, батькам, корисно перший місяць посидіти з дитиною не поруч, а поблизу.

Подбайте, щоб малюк не відволікався під час роботи, правильно поклав книжки, зошит, не сутулився, сидів у зручній позі. Важливо привчати дитину до порядку на робочому місці. Як домогтися виконання дітьми цих вимог? Умова одна: не шкодуючи часу, привчайте малюка виконувати те, що вимагаєте від нього. Син чи донька запам'ятають це досить швидко тоді, коли дорослі щоразу й завчасно реагуватимуть на їх вчинки. Важливо похвалити дитину за кожен, навіть незначний успіх: «Ти сьогодні значно краще тримаєш ручку і сутулишся менше. Молодець!»

 «ЯК ПОДОЛАТИ КОНФЛІКТНІСТЬ МІЖ ДІТЬМИ В СІМ'Ї»

Посієш вчинок — пожнеш звичку, Посієш звичку — пожнеш характер, Посієш характер — пожнеш долю.

Народна мудрість

1. Натомість, щоб намагатися не помічати негативні почуття дитини стосовно брата чи сестри, зрозумійте їх і допоможіть зрозуміти дитині. Назвіть почуття дитини, покажіть їй, що ви її розумієте. Розуміння почуттів, обговорення їх дуже важливі як для дитини, так і для батьків. Якщо ви озвучите нездійснені бажання дитини, через що і виникає неприязнь до «суперника», висловите своє співчуття, то це принесе емоційне полегшення, допоможе дитині зрозуміти, що саме її тривожить і ображає (не поява, наприклад, нового братика чи сестрички, а страх втратити те почуття захищеності, що запевнювало у вашій безумовній, абсолютній любові до неї). Коли ми вимагаємо від дітей привітності одне до одного, то у них виникає зворотна реакція: негативні почуття лише посилюються. Коли ж ми вислухаємо дитину спокійно, продемонструємо, що ми її розуміємо і хочемо допомогти, це сприятиме формуванню позитивних почуттів.

2. Спробуйте допомогти дітям знайти безпечний і нешкідливий вихід для негативних почуттів: привчайте виражати свої почуття в символічній формі (малюнок, ліплення, вірші, щоденник тощо). Але не у сварках і бійках. Саме цього і потрібно вчити дитину: розуміти своє почуття і вміти його конструктивно виразити, а не забороняти ці почуття. Коли дитині потрібно виявити почуття, поставте її перед вибором шляху і допоможіть знайти найбільш конструктивний для цієї ситуації. Такі навички — це не миттєва реакція крику або бійки, а пошук конструктивного способу розв'язання проблеми — допоможе їй у майбутньому.

3. Намагайтеся відразу припинити бійку, але не з'ясовуйте, хто винен, а хто — жертва. Приділіть увагу дитині, яка постраждала, висловіть надію на здатність дітей самостійно розв'язати свої непорозуміння одне з одним без бійки. Не привчайте дитину до того, що їх суперечку розв'яжуть батьки, підтримуйте прагнення до самостійних рішень. Намагайтеся не тільки зупинити і заборонити бійку, а й підказати, як можна спокійно і розумно розв'язати конфлікт, або переключити увагу дітей на загальну справу, що була б цікавою для обох сторін, що конфліктують. Сім'я — це те первинне середовище, де дитина повинна робити добро. В. Сухомлинський

4. Намагайтеся не вимагати від дітей вияву любові, але вчіть виказувати прихильність, пам'ятаючи, що дитина наслідує вашу модель поведінки. 5. Ставтеся до негативних почуттів дитини як до природних, а не злісних проявів того, що дитина жорстока, заздрісна, погана. Важливо зрозуміти: дитина не винна у своєму неприйнятті, ревнощах, вона просто не може знайти вихід із ситуації, що її турбує. І саме ви своїм розумінням, своєю доброзичливістю можете допомогти їй.

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ «ЯК РОЗВИНУТИ САМОСТІЙНІСТЬ У ДІТЕЙ»

Людина не може бути вільною, якщо вона не самостійна. М. Монтессорі

1. Визнайте особистість дитини та її недоторканість.

2. Сприяйте формуванню адекватної самооцінки. Людина з низькою самооцінкою постійно залежна від чужої думки. Формування самооцінки дитини залежить від оцінювання її батьками, тому що в цьому віці дитина ще не вміє оцінити себе сама.

3. Залучайте до реальних справ сім'ї. Можна проводити міні-наради за участю всіх членів родини, спільно планувати сімейні справи.

4. Розвивайте силу волі дитини. Навчайте сміливості, витривалості, терплячості; учіть докладати зусилля для досягнення мети.

5. Навчайте планувати. Складайте план дій. Велику і складну справу вчіть розподіляти на конкретні дії.

6. Привчайте до праці якомога раніше. Дитина має знати свої хатні обов'язки, уміти виконувати доручення.

7. Учіть спілкуватися з іншими дітьми, дорослими. Пам'ятайте: дитина наслідує модель батьківської поведінки.

8. Формуйте моральні якості: доброту, порядність, співчуття, взаємодопомогу, відповідальність.

П'ЯТЬ ШЛЯХІВ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ КОЖНА ДИТИНА ПОТРЕБУЄ БАТЬКІВСЬКОЇ ЛЮБОВІ. І ТАТО З МАМОЮ ПОВИННІ НАВЧИТИСЯ ВИЯВЛЯТИ СВОЮ ЛЮБОВ ДО НЕЇ. СПІЛКУЮЧИСЬ З ДІТЬМИ, НАСАМПЕРЕД, МАЮТЬ ЧАСТІШЕ НАГАДУВАТИ СОБІ ТАКЕ:

1. Перед нами - діти.

2. Вони поводять себе, як діти.

3. Буває, що їх поведінка нервує.

4. Якщо виконаю свої батьківські обов'язки й любитиму дітей, не зважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх не зважаючи ні на що, вони відчуватимуть впевненість у собі, мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків - це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов батьки можуть через:

* дотик;

* слова заохочення;

* час;

* подарунки;

* допомогу.

Дотик – один з найважливіших проявів любові дитини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голівці, цілували. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Коли виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж сло вами "Я тебе люблю".

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, дякуємо їй за те, що вона зробила, досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і смисл. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини й частіше просити її: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені буде приємно, коли ти..." Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом Голянич Н.І. вихователь ГПД батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите їй: "Ти потрібна мені, подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить, віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, спортивні ігри, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують їх, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами й кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтесь підкупити її - це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо, якщо то є одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство - це професії, і дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років, і робочий день у вас ненормований. Кожного дня діти звертаються з різноманітними проханнями. Завдання батьків - почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати синові чи доньці - не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім коли вони підростуть, ми зобов'язані навчити їх усьому, щоб і вони допомагали нам. На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту "мову" (дотик, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

РОБОТА З БАТЬКАМИ УЧНІВ ГРУПИ ПРОДОВЖЕНОГО ДНЯ

Для становлення особистості надзвичайно важливим є мікроклімат не лише шкільного колективу, а й колективу батьків. Багаторічний досвід учителів початкових класів дає змогу стверджувати, що успіху у виховній роботі з молодшими школярами можна досягнути тільки систематично творчо співпрацюючи з їх батьками. Лише за умов доброзичливої підтримки та допомоги батьків педагог зможе досягти належної ефективності навчально-виховного процесу, здійснити диференційований особистісний підхід до кожної дитини, ураховуючи не лише її індивідуальні здібності, нахили, особливості темпераменту, але й середовище, у якому її виховують удома,— її родину, сім'ю.

Вихователь групи продовженого дня планує свою роботу з батьками в таких напрямах:

• удосконалення педагогічних знань, педагогічної культури взаємин; розвиток практичних умінь батьків у вихованні дітей;

• усебічне виховання дитини в школі та вдома; створення атмосфери взаємоповаги на принципах єдиного підходу до виховання і навчання дітей;

• демократизація і гуманізація всіх процесів виховання та навчання дітей у сім'ї;

• позитивний приклад поведінки і стосунків з оточуючими всіх дорослих членів сім'ї; систематичне залучення дітей до побутової господарської діяльності; виховання до праці дорослих;

• здійснення індивідуального, диференційованого підходу в роботі з сім'єю з урахуванням навчального рівня батьків, життєвого досвіду, участі батьків у вихованні дітей;

• формування психологічної готовності до навчання в школі шляхом постійної співпраці батьків і педагогів.

Для роботи з батьками учнів групи продовженого дня можна використовувати високоефективні методи і прийоми: анкетування, тестування, експрес-опитування, оформлення вітань, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні й групові бесіди та консультації з батьками, відвідування сімей учнів, практичні поради і рекомендації з певної проблеми тощо. Роботу з батьками педагог організовує в різноманітніших формах (бесіда за «круглим» столом, лекція, батьківські збори, педагогічна вітальня, прес-конференція, педагогічний тренінг, вечір запитань та відповідей, ділова гра, педагогічний калейдоскоп тощо). З перших днів навчання дітей у школі педагог разом із батьками працює над створенням навчально-виховного середовища, психологічно комфортного, емоційного, затишного, в якому утверджуються позитивні цінності, що відповідає пізнавальним потребам дитини, задовольняє ці потреби, сприяє самовизначенню та незалежному мисленню батьків і дітей. Вихователь разом із батьками так організовує співпрацю, щоб якомога краще сприяти розвитку допитливості, мислення, мовлення, пам'яті, уваги, уяви учнів, що є оптимальним для забезпечення всебічного розвитку особистості.

Педагогам і батькам слід пам'ятати, що ключем до успіху є бажання, наполегливість у роботі, доброзичливість до дітей, їх довіра. Толерантне ставлення "до дитячої індивідуальності, правильно організований навчально-виховний процес допомагають дитині почуватися потрібною, цікавою для дорослих і друзів, саме це стимулює подальше навчання учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності, сприйманням себе як особистості. Щоб співпраця педагога та батьків була ефективною, потрібне постійне спілкування.

Але через постійну зайнятість батьків це не завжди є можливим. Тому ефективним замінником такого спілкування може стати анкетування батьків із питань, що цікавлять педагога. Вихователь проводить анкетування, аналізує його, робить відповідні висновки й використовує у своїй роботі.